Презентация Загальна характеристика звукового складу мови. Правила переносу слів онлайн

Содержание слайда: Презентація на тему : Загальна характеристика звукового складу мови. Правила переносу слів.

Содержание слайда: План: Загальна характеристика звукового складу мови. Фонетика Звуки мови Фонетичні закони мови і правила правопису Основні правила української вимови Ненаголошені голосні у корені слів Перенос слів . Склад і наголос Тести та завдання Запитання

Содержание слайда: Фонетика Розрізняють три аспекти вивчення звуків мови — акустичний (фізичний), фізіологічний (артикуляційний) і соціальний, або функціональний. Саме останній і є найважливішим аспектом вивчення звукових засобів у фонетиці. Звук як функціональна одиниця мови, або фонема, становить об'єкт вивчення окремого розділу мовознавчої науки — фонології. Найповніше дослідження фонологічної характеристики української мови від початків як діалектної групи у складі праслов'янської мови й аж до нашого часу здійснив Ю. Шевельов — «Історична фонологія української мови».

Содержание слайда: Звуки мови Звук у мові — найдрібніша акустично-артикуляційна неподільна одиниця мовлення. Окремо взятий звук не має будь-якого значення, він його набуває лише у складі слів і морфем, виконуючи функцію розпізнання та розрізнення їхніх значень, наприклад: бік — вік — лік; зір — кір; дар — дер — дур; іди — іде — іду — ідеш — ідуть — ішов і под. Цікавим видається вислів Б. Грінченка: «Погляньмо насамперед на слово — що воно собою являє, з яких елементів складається. На першому плані стоять у ньому два елементи: звукова форма і значення — без них слово немислиме, а заберіть у будь-якого слова, наприклад, «стіл», поєднання звуків, які його складають, і слова вже не буде, воно перетвориться в чисте поняття або уявлення; і навпаки: позбавлене свого значення, слово перестає бути словом і перетворюється, за висловом О. Потебні, у «штучний фонетичний препарат...» Звуки створюють зовнішню (звукову) оболонку слова. Для того щоб відрізнити звук від літери на письмі, звук беруть у квадратні дужки, наприклад: літера с (ее) позначає звук [с], літера б (бе) позначає звук [б] і т. д.

Содержание слайда:    Фонетичні закони мови і правила правопису В українському правописі після багатьох пошуків встановився фонетично-морфологічний принцип написання слів. За цим принципом, з одного боку, враховується сьогоднішнє звучання слова, а з другого - його зовнішній вигляд залишається майже незмінним незалежно від фонетичних відмінностей в різних формах. І все-таки тут переважає фонетичний принцип. Це зобов'язує при укладанні правописних правил максимально враховувати фонетичні закони мови. Тривалий час український алфавіт був позбавлений букви ґ, незважаючи на те, що звук, позначуваний нею, в українській усній мові існував колись і є сьогодні (ґанок, ґелґотати, ґедзь, ґава, ремиґати, дриґати та ін.). Ігнорування його загрожувало порушити систему приголосних звуків української мови, у якій усі приголосні

Содержание слайда: об'єднуються в групи по чотири: є чотири шиплячі ж, дж, ш, ч, чотири свистячі з, дз с, ц, чотири зубні несвистячі л, н, д, т, було б також чотири губні м, в, б, п, якби не п'ятий запозичений звук ф; так само є чотири задньоротові приголосні ґ, г, к, х. Отже, група задньоротових приголосних без звука ґ стала б винятком у загальній фонетичній структурі мови. В українській мові м'якими не можуть бути губні м, в, б, п, ф, шиплячі ж, дж, ш, ч (пом'якшуються лише подовжені шиплячі: затишшя, роздоріжжя, річчю), задньоротові ґ, г, к, х, як це властиво російській чи польській мовам. Якщо ж в українській мові колись таке траплялося, то або виділявся звук й (п'ять), або приголосний подовжувався (ніччю), або відбувалося чергування приголосних (могти - можу), або в запозичених словах іноді така незакономірна м'якість ігнорувалася (парашут, журі, парфумерія). Тому з погляду української мови неприродно звучать слова в такому написанні, як бюро, купюра, фюзеляж, гяур, Кяхта, Пясецький тощо. Українець (якщо не пристосовується до французької чи російської орфоепії) їх звичайно вимовляє із звуком й: б'юро, куп'юра, ф'юзеляж, г'яур, К'яхта, П'ясецький і под. апостроф.

Содержание слайда: Навіть більше того, звук й чується (може, й не так виразно) між губним та голосним а і в таких словах, як свято, різдвяний, морквяний (через що нерідко трапляються помилки в написанні подібних слів), не кажучи вже про позицію, коли губний стоїть після сонорного: мавпячий, черв'як, комп'ютер, парфянський (у цих словах після губного приголосного чітко чується звук й). Тим часом чинний правопис, як це й видно з вище наведених прикладів, не завжди в таких випадках дозволяє ставити апостроф. Фонетика мови перебуває в постійному, хоч і малопомітному русі. У давнину, на певному етапі розвитку української мови, сталося ототожнення звуків і та и (на письмі вони тоді позначалися відповідно буквами и та ы). Отже, прадавня форма родового відмінка однини іменника ІІІ відміни [радості] закономірно була перетворилася на [радости]. Ще Т.Шевченко писав (користуючись російською графікою): благодаты, сповиды, висты. Але з якихось причин (скоріш усього під впливом кінцевого м'якого приголосного) закінчення -и прижилося не в усіх іменниках цієї відміни, у частини з них залишилося закінчення -і, а далі сталося

Содержание слайда: вирівнювання закінчень іменників ІІІ відміни, які всі були переорієнтовані на -і. У проекті найновішої редакції українського правопису (1999 рік) пропонується повернутися до попереднього стану: “У родовому відмінку однини іменники ІІІ відміни на -ть за другим приголосним кореня (основи), а також слова кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білорусь мають закінчення -и: вісти, незалежности, радости, смерти, чести; крови, любови, осени, соли, Руси, Білоруси. Всі інші іменники мають закінчення -і: боязні, галузі, ночі, осі, печі, подорожі, тіні, сталі та ін.” Внаслідок такого повернення до давніх форм, по-перше, втрачається уніфікація закінчень іменників ІІІ відміни і, по-друге, виникають омонімічні форми, як-от: дерть - дерти, борть - борти, старість - старости, напасть - напасти, повість - повісти, масть - масти, хворість - хворости, злість - злости, зарість - зарости, парость - парости, круговерть - круговерти, повсть - повсти, брость - брости, кисть - кисти, користь - користи і под. Очевидно, зважаючи на це, та ще на те, що всякі правописні новації сприймаються суспільством неохоче, тим більше якщо вони, ці новації, не підкріплюються розмовною мовою і не випливають із сучасних мовних законів, варто було б не наполягати на прийнятті цієї зміни до чинного правопису.

Содержание слайда: Основні правила української вимови Літературна мова має свої норми вимови звуків — орфоепічні норми. Основний принцип українського правопису — фонетичний, тому переважно читаємо, як написано. Важче записувати з почутого. Треба добре знати правила вимови. Транскрипція - це точна передача на письмі вимови звуків з тими змінами, яких звук зазнає у процесі мовлення, за допомогою спеціальних графічних знаків. Від латинського - переписую.

Содержание слайда: Основні правила фонетичного запису слова такі: 1. Не вживаються великі букви, букви я, ю, є, ї, щ, ь. 2. Текст чи слово, що траскрибується береться у квадратні дужки. 3. Значки еи, ие, оу використовуються для передачі слабкої позиції: сеило . 4. Скісна рисочка над голосним позначає наголос. 5. Менша скісна рисочка вгорі після приголосного означає м’якість (зубні). 6. Кома вгорі після приголосних передає напівпом’якшення. 7. Для позначення довготи звука вживається двокрапка. 8. Для позначення злиої вимови африкат використовується дужка вгорі (над буквами). 9. Маленька дужка над і або у вказує, що це напівголосний-напівприголосний. 10. Одна вертикальна риска - звичайна пауза, дві - тривала на межі речення, т.як не використовуються розділові знаки.

Содержание слайда: Ненаголошені голосні у корені слів Особливістю української мови є те, що більшість слів ми читаємо так, як записано, і пишемо так, як чуємо (вимовляємо). Проте сила звучання все ж пов'язана з наголошеністю чи ненаголошеністю складу. У наголошеній позиції всі голосні (а, о, у, е, и, і) української мови вимовляються виразно (як чуємо, так і пишемо) — українська мова повнозвучна. А в ненаголоше-ній позиції деякі голосні (е, и, о) звучать невиразно. Щоб їх правильно записати, треба: 1)    так змінити слово або дібрати до нього споріднене, щоб ненаголошений склад став наголошеним: [веиселий] — весело, [веиде] — ведений, [сеило] — села, [меите] — метений, [сиед'іло] — сидячи: [сеилйс'а] — поселений, [неису] — принесений, [жиеве] — жити, [лиепневий] — липа; 2)    змінити слово — якщо сумнівний звук випаде, то пишемо е, а якщо не випаде — пишемо и: липень, бо липня; майстер, бо майстра; палець, бо пальця, але: палиць — бо палиця; пастир — бо пастиря; 3)    запам'ятати слова, в яких ненаголошений звук неможливо перевірити наголосом: голубка [гоулубка], кожух [коужух], зозуля [зоузул'а], союз [соуйуз], левада [лиевада], медаль [меидал'], лимон [лиемон], директор [диеректор], собі [соубі].

Содержание слайда: Перенос слів . Склад і наголос Частини слів з одного рядка в другий слід переносити за складами: гай-ка, зо-шит, книж-ка, ко-ло-дязь, паль-ці, са-дів-ник. При цьому: 1.    Не можна розривати сполучення літер дж, дз, які позначають один звук. Отде, переносити можна лише так: ґу-дзик, хо-джу. Якщо дж, дз не становлять одного звука (це буває, коли д належить до префікса, а ж або з - до корення), то їх слід розривати: над-звичай-ний (а не на-дзвичайний), під-жив-ляти (а не пі-дживляти). 2.    Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюються від попереднбої літери: бур’-ян (а не бур-’ян), кіль-це (а не кіл-ьце), Лук’-ян (а не Лук-’ян), низь-ко (а не низ-ько). 3.    Одна літера не задишається в попередньому рядку й не переноситься в наступний: ака-де-мія (а не а-кадемія), Ма-рія (а не Марі-я), олі-вець (а не о-лівець). Так само не можна поділяти на частини для переносу такі двоскладові слова, як або, моя, око, шия тощо.

Содержание слайда: 4.    При переносі складних слів не можна залишати в кінці рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу: багато-ступінчатий (а не багатос-тупінчатий), восьми-гранний (а не восьмиг-ранний), далеко-східний (а не далекос-хідний). 5.    Не можна розривати ініціальні абревіатури, а також комбіновані абревіатури, які складаються з ініціальних скорочень цифр: АЕС, ЛАЗ-695, МАГАТЕ, МАУ, НТШ, УАПЦ. 6.    У решті випадків, які не підходять під викладені вище правила, можна довільно переносити слова за складами: Дні-про й Дніп-ро, Оле-ксандра й Олек-сандра, се-стра й сест-ра. Це правило поширюється й на суфікси: бли-зький і близь-кий, видавни-цтво, видавниц-тво й видавницт-во, гали-цький і галиць-кий, росій-ський і російсь-кий, убо-зтво, убоз-тво й убозт-во, суспільс-тво й суспільст-во. Не можна переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали або інші умовні скорочення, що до них відносяться: Т.Г.Шевченко (а не Т.Г.//Шевченко), гр.Іваненко (а не гр.//Іваненко), акад.(проф.,доц.) Гончаренко (а не акад.(проф.,доц.)//Гончаренко), тов. Гнатюк (а не тов.//Гнатюк).

Содержание слайда: Тести та завдання Від теми : Основні правила української вимови Вправа. Знайдіть і випишіть слова, у яких кількість букв і кількість звуків однакова. Поясніть свій вибір. 1.    Переддень, мільйонний, небеса, явний, прокидаються, твоя. 2.    Життя, твоєї, щастя, з'єднання, теща, єдиний, химера. 3.    Щемливий, щедрість, осінній, завія, світитися, сім'я, бистрінь. 4.    Товща, висміяний, сирітський, осяють, стрімкий, суцвіття, моє. Вправа. Прочитайте і випишіть слова, у яких всі приголосні звуки — м'які. Чому ви так вважаєте? 1.    Тінь, білий, бій, зілля, підійдіть, зіллють, північ, дія. 2.    Дрімав, вітер, чуєш, сміх, сойки, між, забуття, знаю. 3.    Плечі, тітка, жура, дружина, спочатку, плавні, дім. 4.    Ніч, липа, липень, звечора, мої, сім, верховіття.

Содержание слайда: Від теми : Ненаголошені голосні у коренях слів У котрому рядку всі слова мають наголошений другий склад? 1.    Черпати, прошарок, забавка. 2.    По-твоєму, перепустка, добуток. 3.    Зібрання, воднораз, новина. У котрому рядку в усіх словах наголос падає на третій склад? 1.    Дійовий, завчасу, чепурний. 2.    Переділ, урочистий, обидва. 3.    Навзнаки, рамено, сум'яття. У котрому рядку всі слова вживаються з паралельним наголошуванням? 1.    Заголовок, посередині, перегук. 2.    Користь, допризовник, відповісти. 3.    Усмішка, гнівити, доповідач.

Содержание слайда: У котрому рядку всі слова вживаються з паралельним наголошуванням? 1.    Плугатар, зручний, постіль. 2.    Вигода, первісний, різновид. 3.    Договір, гумовий, зокрема. У котрому рядку всі слова вживаються з паралельним наголошуванням? 1.    Виразний, байдуже, перенести. 2.    Натроє, докір, затишок. 3.    Досхочу, відомість, первоцвіт.

Содержание слайда: Запитання 1. Чому українську мову називають повнозвучною і дзвінкозвучною? Чому про неї кажуть "співуча"?  2. Чим уподібнення звуків відрізняється від чергування?  3. Для чого мова потребує уподібнення і чергування звуків?  4. Чому відбувається спрощення у групах приголосних?  5. Що таке милозвучність? Що таке графіка і що таке орфографія?  6. Що таке пестливі форми слів? Наведіть приклади.  7. А що таке форми здрібнілості? Наведіть приклади.