Презентация Аналітичні тенденції розвитку граматичного строю пізньої латини онлайн

Содержание слайда: Лекція 7: Аналітичні тенденції розвитку граматичного строю пізньої латини 1 Іменник Артикль 2. Прикметник 3. Займенник 4. Дієслово у латинській та романських мовах

Содержание слайда: Іменник Латинський іменник мав категорії: роду, числа, відмінка, які позначались відповідними морфемами

Содержание слайда: Іменник: категорія роду Латинські іменники розподілялись на 3 роди: чоловічий, жіночий, середній В основі родової класифікації лежав логічний принцип: - істоти позначались переважно іменниками чоловічого і жіночого роду, - неістоти – іменниками середнього роду

Содержание слайда: Категорія роду в романських мовах 1) Іменники у романських мовах розподіляються на два роди – чоловічий та жіночий. 2) Середній рід було втрачено. 3) У більшості випадків рід іменників в романських мовах співпадає. 4) Протиставлення по роду використовується романськими мовами як дистинктивна ознака різних лексичних одиниць: іт. il fine (мета) – la fine (кінець) ісп. el pez (риба) – la pez (смола) порт. o corte (поріз) - a corte (двір) фр. le mousse (юнга) – la mousse (мох) 5) Категорія роду відображається у складі імені флексіями ч.р. та ж.р. у всіх мовах крім французької. Найбільш розповсюджена опозиція ч.р. –о – ж.р. –а, або ч.р. Ø – ж.р. –а. В румунській мові: ч.р. -u, Ø – ж.р. -ă, -еа.

Содержание слайда: Категорія середнього роду Почала втрачатись у період пізньої латини (ІІІ ст.). Середній рід не зберігся в жодній романській мові у такому вигляді, яким його знала класична латина.

Содержание слайда: Причини зникнення с.р. Латинські іменники с.р. ІІ відміни відрізнялись від іменників чоловічого роду тільки формами називного, знахідного, кличного відмінків, тому рано почався перехід іменників с.р. до розряду іменників ч.р. Наприклад, у Плавта спостерігались коливання у вживанні : nasum / nasus (ніс), dorsum / dorsus (спина), caseum / caseus (сир) У Петронія: balneus замість balneum (лазня), caelus замість caelum (небо) !! У пізньолатинських епіграфічних пам`ятках форми середнього роду не зустрічаються зовсім

Содержание слайда: 2) Іменники с.р. незалежно від типу відміни в називному та знахідному відмінках множини закінчувались на –а, що наближувало їх до однини іменників жіночого роду І відміни. Тому іменники с.р. зі збірним та матеріально-речовинним значенням було сприйнято романськими мовами як іменники ж.р.: gaudia (замість gaudium)→ іт.gioia, фр. joie, folia (замість folium) → іт.foglia, ісп. hoja, фр. feuille, рум. foaie

Содержание слайда: Іменники взаємного роду Втрата с.р. не торкнулась всієї системи романських мов. Так, у східно-романських мовах розбіжності між іменниками ч.р. та с.р. у множині закріпились на новій основі. Виник новий тип гетерогенних іменників, або іменників взаємного роду з формою ч.р. у однині та формою ж.р. у множині: рум. lemn – lemne (ліс), semn – semne (знак), fapt – fapte (дія), sat – sate (село) В італійській мові це непродуктивний ряд іменників. До іменників цієї категорії близька так звана категорія абстрагованої якості у іспанській мові, яка передається артиклем середнього роду (neutro): lo nuevo “нове”, el rey (“король”) – lo rey (“якість, властива королю”)

Содержание слайда: Іменник: відміна Латинські іменники розподілялись у відповідності до їх закінчень на 5 груп – відмін (рос. склонение): І відміна – capra, -ae ІІ відміна – lupus, -i ІІІ відміна – canis, -is ІV відміна – fructus, us V відміна – species, -ei

Содержание слайда: Іменники V відміни Через невелику кількість іменників ІV та V відмін, вони стали рано проявляти тенденцію до злиття з іншими відмінами. Наприклад: (V) materies, luxuries вже в класичний період стали вживатись як іменники першої відміни: materia, luxuria

Содержание слайда: Те саме відбулось з іменниками: facies → facia glacies → glacia (іт. ghiaccia, фр. glace, рум. ghiata) В Іберії, у південній Галії та у південній Італії продовжували вживатись форми типу facies (ісп. haz, пров. fatz, сіцил. fattši) Тільки res,-ei, fides, -ei асимілювались з іменниками ІІІ відміни

Содержание слайда: Іменники ІV відміни Поступово стали вживатись як іменники ІІ відміни. У Плавта, Теренція зустрічаються форми родового відмінку: fructi замість fructus gemiti замість gemitus tumulti замість tumultus 2 іменники: nurus (невістка), socrus (теща) асимілювались як іменники І відміни: Appendix Probi: nura, socra ! Отже, кількість типів відмін в пізній латині зменшилась з 5-ти до 3-х

Содержание слайда: Категорія числа Західно-романські мови (пров., фр., ретором., ісп., порт., катал., північно-іт. діалекти)

Содержание слайда: Відмінок Поступове скорочення кількості відмінків стало загально романською тенденцією. Наприкінці римського періоду збереглось тільки 2 відмінки – називний та знахідний, на сході Романії – 3 відмінки (називний, знахідний, давальний). Причини: Синкретизм (грець. з`єднання) відмінків – збіг флексій у іменників різних типів відмін. Відпадіння кінцевих приголосних, у першу чергу –m, збільшило кількість омонімічних відмінкових форм, що сприяло їх поступовій заміні відповідними прийменниковими конструкціями:

Содержание слайда: Прийменникові конструкції Родовий відмінок замінився конструкцією “de + ablativus”: demidium de praeda (Плавт) замість demidium praedae (половина здобичи); liber de fratre замість fratris liber Давальний відмінок → “ad + accusativus”: litteras ad te mitto (Цицерон) замість litteras tibi mitto Ablativus → de, ab, ex, apud: dulcis ab hac voce (солодким голосом), de manibus suis (своїми руками)

Содержание слайда: Іменник у романських мовах Більшість романських імен у однині походять від форми акузатива (знахідного відмінка). Від латинського номінатива (називного відмінка) походять деякі назви істот: traditor → фр. traître soror → іт. suora, фр. sœur judex → ісп. Juez deus → порт. Deus latro → катал. lladre, іт. ladro Категорія відмінка у іменників є тільки в балкано-романських мовах, де протиставлені називний-знахідний і родовий-давальний.

Содержание слайда: Висновок Аналітизм романського іменника характеризується: Заміною синтетичних відмінкових форм описовими прийменниковими конструкціями. Появою артиклів – нових показників граматичної оформленості, що є самостійними морфологічними одиницями і виражають категорію означеності-неозначеності (детермінації).

Содержание слайда: Артикль основний засіб вираження категорії детермінації (означеності-неозначеності); додатковий засіб (для французької мови – основний) вираження категорій роду та числа. ! ! ! В латинській мові артиклі були відсутні. !!! Романський означений артикль походить від латинського вказівного займенника ille (нар.-лат. illu) “той”, у сардинській мові ipse (ipsu) “сам”.

Содержание слайда: енклітики/проклітики У латинській мові були особливі слова, що не мали наголосу: енклітики (від грець. enklitikos– той, що нахиляється назад) - ненаголошені слова, що фонетично приєднуються до попереднього наголошеного слова (кудá же вы?; páter te vídet, займенник te – енклітика і не має наголосу) проклітики (від грець. proklitikos– той, що нахиляється вперед) - ненаголошені слова, що фонетично приєднуються до наступного наголошеного слова (на стенé; páter venit ad té, прийменник ad втратив наголос і перетворився на проклітику. Енклітики і проклітики були односкладовими, максимум двоскладовими словами, які спирались на попереднє або наступне слово, з яким вони утворювали сполучення, що дорівнювались одному слову та мали один наголос.

Содержание слайда: Вказівний займенник ille став вживатись перед іменником у пізньолатинський період. Спочатку не було твердого проклітичного або енклітичного розташування артикля: конструкції ille homo або homo ille були рівноправними. Але у всіх провінціях Римської імперії, крім східних, став переважати порядок ille homo (ille – препозитивний, проклітичний артикль). Компонент ille став поступово втрачати наголос, перетворюючись на проклітику, що пояснює відпадіння одного зі складів – або 1-го, або 2-го.

Содержание слайда: На сході перевагу було віддано порядку homo ille, що підкріплюється болгарською традицією. Тут компонент ille перетворився на енклітику і утворює з іменем тісні сполучення Так, спочатку формою жіночого роду були: capra-lla, vulpe-lla У балкано-романських мовах означений артикль закріплений у постпозиції до першого слова іменної групи, іменника або прикметника, з яким він зливається як флексія. Означений артикль відмінюється.

Содержание слайда: Висновок Займенники ille (нар.-лат. illu) “той” та ipse (ipsu) “сам” втратили вказівне значення и стали вживатись у анафоричній функції (повторна номінація – video hominem…ille (homo)…). У неавтономній позиції поряд з іменником з них утворився означений артикль, у незалежній позиції – придієслівний особовий займенник 3-ої особи, який був відсутнім у латині.

Содержание слайда: Невизначений артикль однини з`явився значно пізніше від латинського кількісного числівника unus, -a, -um. Основною функцією стала «сингуляризація» об`єкта, його ізоляція від всієї маси таких самих об`єктів. Форма множини невизначеного артикля була відсутньою у пізній латині. Невизначена множинність позначається спеціальною формою артикля у французькій мові: des. У інших романських мовах вона не має спеціальних способів позначення і передається формами іменника у множині без артикля.

Содержание слайда: Прикметник Флексії прикметників класичної латини змінювались в залежності від роду, числа, відмінка визначуваного іменника. В літературній латині прикметники відмінювались у відповідності до 3-х перших типів відмін іменника. За типом родових флексій прикметники розподілялись на 3 групи: 1) прикметники 3-х закінчень (для кожного роду) : magnus, magna, magnum (великий), pulcher, pulchra, pulchrum (гарний); 2) прикметники 2-х закінчень (одне – для ч. та ж.р.; інше - для середнього): socialis, sociale (общественный), communis, commune (общий); 3) прикметники з однією флексією для всіх родів: : felix (щасливий), pauper (бідний).

Содержание слайда: В залежності від типу відміни прикметники розподілялись на дві групи: 1) прикметники ж.р. на –а відмінювались за I відміною, прикметники ч.р. на -us, -er і середнього на -um відмінювались за ІI відміною; 2) Всі інші відмінювались за III відміною іменників

Содержание слайда: Прикметник: зміни у пізній латині Прикметники з однією та двома флексіями зникли, набувши трьох флексій. Наприклад, proclivis, proclive (похилий) → proclivus, -а, -um Прикметники на -еr перейшли у групу на –us. Наприклад, : miser (нещасний) → miserus , sacer (посвященный) → sacrus. Багато таких прикладів у Арреndix Probi: teter non tetrus (гидкий), acre non acrus (гострий), tristis non tristus (сумний).

Содержание слайда: З втратою с.р. прикметники стали розподілятись за двома групами: 1) – форми з різними закінченнями для ч. та ж.р.: malus, mala (поганий); 2) – форми з одним закінченням для ч. та ж. р. : triste, viride (зелений). Такий розподіл прикметників зберігся у всіх романських мовах: - франц. bon, bonne; ит. buono, buona; рум. bun, bună (хороший) - I група; - ит. felice, рум. ferice (щасливий) - II група.

Содержание слайда: Відмінювання прикметників Подібно до іменників прикметники зберегли тільки форми називного та знахідного відмінків в обох числах

Содержание слайда: Ступені порівняння У класичній латині для утворення ступенів порівняння використовувались синтетичні морфологічні засоби: 1) суфікси -ior, -ius — для порівняльного ступеня: fortior, fortius (сильніший); 2) суфікси -issimus, -а, -um — для найвищого ступеня: fortissimus, -а, -um (найсильніший).

Содержание слайда: Народна латина В народній латині синтетичні форми стали витіснятись аналітичними конструкціями з прислівниками: magis (рідше plus), minus для позначення порівняльного ступеня: magis altus (більш високий), plus miser (жалюгідніший); maxime, рідше bene, super, valde – для найвищого ступеня: valde pulchra (найгарніша).

Содержание слайда: Прикметник в сучасних романських мовах ступені порівння утворюються аналітично: 1) в іберо-романських та балкано-романських мовах закріпилась форма MAGIS > исп. тás, рум. таi, 2) в гало-романських та італо-романських мовах — форма PLUS > итал. рiù, франц. рlиs. Новоутворення романського періоду – абсолютний найвищий ступінь з прислівниками: 1) multum: ит. molto grazioso (дуже гарний), исп. muy hermoso, порт. muito grande (дуже великий); 2) fortis : рум. foarte frumos (дуже гарний); 3) trans : франц. très grand.

Содержание слайда: Суплетивні форми Латинські суфіксально-суплетивні форми порівняльного ступеня збереглись (всюди, крім балкано-романських мов) у деяких прикметників та відповідних прислівників: франц. grand ‘великий' – majeur ‘більший', исп. grande — mayor, итал. grande - maggiore.

Содержание слайда: Особові займенники зберегли відмінникову парадигму: У більшості романських мов протиставлені суб`єктні та об`єктні форми, а у 3-ій особі – суб`єктні, прямооб`єктні та непрямооб`єктні (рос. косвенные) форми. Протиставлення у роді (ч. та ж.) також відбувається тільки у 3-ій особі, для якої утворились на основі вказівних займенників відсутні у латині особові суб’єктні займенники 3 особи однини.

Содержание слайда: У пізній латині форма 1-ї особи однини ĕgo замінилась на ĕo (можливо умбрського походження) → романські мови: іт. io; рум. eu; ісп. yo; порт. eu; (ст.-фр.) gié → фр. je; сард. eo; пров. ieu Форма 2-ї особи tu залишилась без змін.

Содержание слайда: присвійні займенники 1) утворення за аналогією з формою meus форм teus, seus, які найбільше розповсюдились у центральній частині Апеннінського півострова та Південної Галії; 2) за аналогією з архаїчними формами sus, sa, sum утворення форм mus, ma, mum; tus, ta, tum; 3) за аналогією з вокативом чоловічого роду mi поява форми жіночого роду mi від латинського mea; 4) закріплення в народній латині архаїчної форми voster за аналогією з noster замість vester: іт. vostro, ісп. vuestro, фр. votre.

Содержание слайда: Відносні та питальні займенники Питальні займенники quis, quid, qui, quae, quod вказували на можливість слідування за ними імені та вживались: - у функції додатків: Quod negotium facet? (яку роботу він виконує?); - самостійно (Quis venit?); - як засоби зв`язку у підрядних реченнях (крім означальних). Відносні займенники qui, quae, quod вводили підрядні означальні речення і заміщували підмет головного речення. У народній латині спільність відносних та питальних займенників ще більше зросла. У романських мовах ці займенники зберегли ті ж самі функції. Позиція та інтонація залишаються основними показниками їх конкретного значення.

Содержание слайда: інновації у системі дієслова: 1. В процесі переходу від латині до романських мов чотири латинські дієвідміни (I – на ARE, II – на Ē, III – на Ĕ, IV – на IRE) перейшли у три, оскільки парадигми ІІ та ІІІ дієвідмін перестали розрізнюватись. 2. Особова флексія дієслова частково збереглась у романських мовах і виражає в синтезі протиставлення за особою та числом.

Содержание слайда: 3. Із часових форм літературної латині у пізній період збереглись лише форми теперішнього часу всіх способів, імперфекта дійсного способу, перфекта дійсного способу та кон`юнктива (рос. сослагательное наклонение), а в деяких областях Романії і форми плюсквамперфекту дійсного способу та кон`юнктива (рос. сослагательное наклонение).

Содержание слайда: Взамін утрачених форм творились нові аналітичні конструкції: 1) замість простого перфекта закріпились перфективно-результативні перифрази типа habeo scriptаm (теперішній час від habere + пасивний дієприкметник минулого часу) та est praeteritus (теперішній час дієслова esse + пасивний дієприкметник минулого часу); 2) замість форми майбутнього часу закріпились перифрази модального характеру: на заході Романії з дієсловом habere (cantare habeo), на сході Романії з дієсловом volere (voleo cantare); 3) утворення умовного способу – кондиционалу: найширше розповсюдження має кондиционал, що походить від перифрази «інфінітив + імперфект дієслова habere» (cantare habebat).